Він’єтка для автобанів Швейцарії
Для кожного автомобіліста у Швейцарії вона є обов’язковим атрибутом. Йдеться про так звану “віньєтку”, платіжний знак, що наклеюється на переднє скло, терміном на рік і вартістю в 40 франків. Тільки з “віньєткою” водій у Швейцарії може користуватися швидкісними дорогами.
З 1 грудня у Швейцарії можна придбати автомобільну наліпку на 2024 рік.
➕У Альпійській країні для кожного автомобіліста вона є обов’язковим атрибутом. Так звана “віньєтка” – це платіжний знак, що клеять на переднє скло автотранспорту.
✅Її термін дії рік і вартість 40 франків. Тільки з такою наліпкою водій у Швейцарії може користуватися швидкісними дорогами.
〰️Електронну віньєтку на наступний рік можна було придбати онлайн ще з 1 серпня. Штраф за проїзд федеральною автомагістраллю без наліпки становить 200 франків.
〰️До слова, в Австрії річна “віньєтка” коштує 96 євро, в Угорщині близько 130 евро, Словенії – 135 евро.
Що потрібно знати про електронну віньєтку ✅
Електронна віньєтка була введена 1.08. Однак більшість автомобілістів вже купили віньєтку на початку року. Тому електронна пропозиція актуальна лише зараз.
Клейка віньєтка втрачає свою силу?
Ні. Електронна віньєтка є доповненням, а не заміною. Віньєтка 23 після 1.12 все ще дійсна. Електронна віньєтка є добровільною і паралельна з попередньою клейкою віньєткою.
Де я можу знайти електронну віньєтку?
Портал Федерального управління (BAZG) / www.e-vignette.ch. Ви повинні записати категорію транспортного засобу, країну реєстрації та номер авто.
Чому я заощаджую гроші за допомогою цього?
На відміну від клейової віньєтки, яка є для конкретного авто, електронна віньєтка прив’язана до номерів. Обліковий запис користувача і інформація про особу, яка купує віньєтку, не обовʼязкові. Електронна віньєтка коштує 40 франків. Змінюєте номер, купуєте новий транспортний засіб, потрібно змінити лобове скло – вам потрібно заплатити за електронну віньєтку лише 1 раз.
Як мені оплатити електронну віньєтку?
Twint і кредит карткою. Ввівши адресу електронної пошти, ви отримаєте підтвердження – в електронному вигляді.
Що відбувається, коли номер змінюється?
Це не проблема. Про зміну можна легко повідомити на онлайн-порталі. Для цього треба вказати нові номери, обґрунтування та підтвердження того, що транспортний засіб і власник ідентичні до і після зміни державного номеру.
Запит на заміну номеру авто також може бути надісланий для транспортних засобів, зареєстрованих за кордоном через контактну форму.
Чи можу я побачити, у кого є електронна віньєтка?
Так, під час покупки. Портал федерального уряду пропонує можливість встановити можливість перевірки електронної він’єтки. Це може бути корисно під час оренди транспортних засобів. Щоб це було можливо, потрібно поставити ✔️ на “Публічно видно” під час реєстрації. Без відповідної ✔️ лише органи влади та покупці зможуть перевірити, чи дійсна електронна віньєтка.
Як довго клейка віньєтка все ще буде доступна?
Федеральна рада може скасувати клейку віньєтку, якщо її частка в загальному продажі впаде до менше ніж 10% – близько 1 млн. штук.
Податки на дороги
Річна “віньєтка” за користування швидкісними автомобільними дорогами федерального значення у Швейцарії коштує 40 франків на рік.
Після введення в 1985 році її ціна підвищувалася тільки один раз – з 30 франків до 40 у 1995 році.
Штраф за проїзд федеральною автомагістраллю без “віньєтки” становить 200 франків.
В Австрії річна “віньєтка” коштує 76,20 Euro. Щоправда, окремо, і не мало, доводиться платити за користування тунелями в горах.
В Угорщині річна “віньєтка” коштує 136 євро (200 франків), у Чехії – 36 євро (52 франки), у Словенії – 55 євро (80 франків), у Словаччині – 20 франків (усі дані приблизні і можуть змінюватися). Багато країн пропонують “віньєтки” на місяць або на 10 днів.
Німеччина і Данія не стягують жодних зборів за користування федеральними автобанами, за винятком мостів через протоки Ересунн (Öresund) і Великий Бельт (Grosser Belt).
Стягнення плати за окремі ділянки федеральних доріг практикується в Італії, Франції та Іспанії.
Історія він’єтки
Понад уже чверть століття тому деякі країни, насамперед Німеччина, вельми жорстко критикували Швейцарію за винахід “віньєтки Зовнішнє посилання”. Воно й зрозуміло – транзитні закордонні машини змушені були, по суті, платити Швейцарії податок за користування її швидкісними магістралями.
Однак пізніше швейцарський приклад був узятий на озброєння й іншими країнами Європи. А передував народженню “віньєтки”, звісно ж, неминучий швейцарський референдум щодо запровадження відповідної нової статті конституції.
Вона має номер 86 і трактує питання, пов’язане зі стягненням “збору за використання доріг національного значення моторизованими засобами пересування і причепами” (“Abgabe für die Benützung der Nationalstrassen durch Motorfahrzeuge und Anhänger”).
Народ і кантони (для внесення до конституції Швейцарії змін необхідна так звана “подвійна більшість”) у лютому 1984 р. проголосували за введення цього збору – “за” виступили 53 відсотки виборців. “Віньєтка”, вартістю в тоді ще 30 франків на рік, була введена в обіг з 1985 року.
Тодішній міністр транспорту ФРН Вернер Доллінгер (Werner Dollinger) обрушився на “віньєтку” з критикою, бо вона, мовляв, є бар’єром у рамках єдиної Європи. Та й узагалі, в Німеччині, в єдиній країні у світі без швидкісних обмежень на безкоштовних автобанах, така новація здавалася замахом на найсвятіше – на необмежену мобільність.
Приклад для Європи
Однак фактично швейцарське нововведення зацікавило дуже скоро й інші країни Європи. У Німеччині, щоправда, легкові машини все ще звільнені від будь-яких дорожніх зборів, а ось Австрія 1997 року пішла тим самим шляхом. За нею аналогічні “віньєтки” були введені в Чехії, Словаччині та Словенії.
На відміну від Швейцарії Австрія розширила асортимент “віньєток”, запровадивши наліпки, які діють не лише рік, а й певну кількість днів – від 3 до 15-ти, що з погляду розвитку моторизованого туризму загалом доволі розумно.
У Швейцарії ж таке розмаїття запроваджено не було через опір уряду, який не хотів змінювати сформовану систему продажів і контролю, тож відтоді турист, в’їжджаючи в країну навіть на день, все одно купує “віньєтку” на рік.
Крім того, відносно скромна ціна в 40 франків за рік користування чудовими швейцарськими дорогами багато в чому обеззброювала критиків і супротивників існування тільки однієї річної “віньєтки”.
Якраз ця скромна ціна регулярно наражається на небезпеку. Так, у депутатській ініціативі, висунутій кілька років тому демохристиянським парламентарієм Урсом Хані (Urs Hany), містилася вимога підняти вартість річної “віньєтки” з 40 до 100 франків. Причина – нестача, мовляв, коштів для фінансування будівництва нових і ремонту старих автомобільних доріг. Але віз і нині там, віньєтка і в 2017 році все ще коштувала 40 франків.
Наразі на рік у Швейцарії продається загалом близько 8,5 мільйона “віньєток” на суму в 350 мільйонів франків. Багато хто вказує, що вартість цієї наклейки до 100 франків дасть додатково 450 мільйонів франків на рік. Тим паче, що навіть 100 франків на рік були б у європейському порівнянні абсолютно нікчемною сумою. І тут є частка істини, особливо, якщо подивитися на приклад Франції, в якій у цю суму може обійтися тільки одна денна поїздка країною з її платними автобанами. А тут – цілий рік!
Утім, уряд Швейцарії, Федеральна рада, а головне, сам народ, регулярно ховають такі ідеї, побоюючись, зокрема, що підвищення вартості “віньєтки” одразу в 2,5 раза призведе до зростання зловживань, що, своєю чергою, зробить необхідним запровадження дорожчої системи контролю, що, знову ж таки, призведе до зайвих витрат.
Але тоді в довгостроковій перспективі, можливо, країні варто було б запровадити “Mobility-Pricing”, коли будь-хто, хто користується транспортною інфраструктурою, платитиме не якусь фіксовану суму на рік, а оплачуватиме кожен кілометр, накручений дорогами Швейцарії? Але таке питання в будь-якому разі доведеться виносити на референдум.
Чи знаєте ви?
До речі, дизайн “віньєтки” розробив бернський графік Роланд Хіртер (Roland Hirter). Її колір змінюється щороку. Рік її дії вказується двома останніми цифрами. Виняток був рік 2000-й, коли на “віньєтці” красувалися всі чотири цифри. У 1999 р. для підвищення ступеня її надійності було введено водяний знак.
У 1995 і 2000 р. “віньєтка” стикалася з проблемами клейового шару – наклеюватися на скло вона вперто не хотіла. Однак, як правило, “віньєтки” приклеюються до скла майже намертво, що, знову ж таки, подобається не всім. Одна “віньєтка” діє тільки для одного автомобіля.
Переклеювати її на іншу машину не можна, хоча в інтернеті існує жвава торгівля “уживаними” віньєтками. За існуючими у Швейцарії правилами на склі має бути тільки одна “віньєтка”. За їхню пишну колекцію на склі можна отримати відчутний штраф.